Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 911/4117/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська"на рішення та постановуГосподарського суду Київської області від 24.11.2014 Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015у справі№ 911/4117/14Господарського судуКиївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська"простягнення 15484,40 грнза участю представників:

позивача: Грищенко О.М., дов. від 02.06.2014;

відповідача-1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-2: Свірський Т.В., дов. від 06.03.2014;

Розпорядженням Заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.09.2015 № 02-05/720 для розгляду касаційної скарги у справі №911/4117/14, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 30.09.2015, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді - Гольцова Л.А., Козир Т.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області 24.11.2014 у справі №911/4117/14 (суддя Лопатін А.В.) позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Куксов В.В., судді - Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.) рішення Господарського суду Київської області 24.11.2014 у справі № 911/4117/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ТОВ "Агрофірма "Постолівська" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі відповідачем-2 заявлялись клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, а також про зупинення виконання судового рішення в порядку ст. 1211 ГПК України, які колегією суддів касаційної інстанції задоволені.

Також, разом з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України надійшло клопотання ТОВ "Агрофірма "Постолівська" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Тернопільської області, яке за результатами розгляду було задоволено.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача-1 не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 у справі №16/3/5022-43/2011 позов ТОВ "Корпорація "Агросинтез" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Постолівська" на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" 94077,17 грн основного боргу, 6687,48 грн пені за порушення відповідачем терміну оплати платежів, 28223,15 грн штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежів, 4215,25 грн інфляційних втрат, 65397,58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 1986,40 грн державного мита та 235,10 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повернення сплачених судових витрат.

30.04.2014 між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" укладена угода №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов'язані, відповідно до якої Первісний кредитор (ТОВ "Корпорація "Агросинтез") відступив Новому кредитору (ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс") право вимоги виконання ТОВ "Агрофірма "Постолівська" зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних та інфляційних витрат, набутих ТОВ "Корпорація "Агросинтез " на підставі рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 у справі №16/3/5022-43/2011, що набрало законної сили.

На виконання умов угоди, ТОВ "Корпорація "Агросинтез" передало позивачу перелік документів, які підтверджують право вимоги виконання відповідачем-2 зазначеного зобов'язання.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, законодавець передбачив право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою №30-04/14-5, між ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (Кредитор) та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" (Поручитель) укладений договір поруки №07-08-2014-1, за умовами якого Поручитель поручився перед Кредитором за виконання обов'язку ТОВ "Агрофірма "Постолівська" щодо виконання грошового зобов'язання по сплаті розміру 3% річних у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником (ТОВ "Агрофірма "Постолівська") грошового зобов'язання згідно рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 у справі №16/3/5022-43/2011, що набрало законної сили.

Предметом позовних вимог, як правильно визначено попередніми судовими інстанціями, є майнова вимога позивача про стягнення з відповідачів 15484,40 грн, з яких: 3% річних в сумі 7079,78 грн та інфляційні втрати в сумі 8404,62 грн з підстав невиконання відповідачем-2 рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 у справі №16/3/5022-43/2011, що набрало законної сили. Період, за який заявлено позивачем до стягнення зазначену суму, визначено з 27.05.2011 по 10.09.2014.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст. 514, 543, 554, 625 ЦК України та дійшов висновку, що оскільки заборгованість відповідачів перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідачів 15 484,40 грн. боргу підлягає задоволенню.

Приймаючи рішення справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для застосування до даних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки заборгованість відповідачів за рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 у справі №16/3/5022-43/2011 перед позивачем на час прийняття рішення у даній справі не погашена.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" зазначило в позовній заяві про наявність рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2013 у справі №911/2011/13 за позовом ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" до ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" та ТОВ "Агрофірма "Постолівська" про стягнення коштів, нарахованих за період з 12.01.2011 по 22.04.2013 у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 у справі №16/3/5022-43/2011. Також згадується рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2014 у справі № 911/1140/14.

В рішенні Господарського суду Київської області від 22.07.2013 у справі №911/2011/13 зазначено, що станом на 20.07.2011 заборгованість за рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 у справі №16/3/5022-43/2011 була погашена в повному обсязі, в тому числі і основний борг в сумі 94077,17 грн, на який позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій в межах даної справи.

Також, до матеріалів позову надано копії постанови ДВС Гусятинського районного управління юстиції від 22.07.2011 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу № 16/3/5022-43 про стягнення з ТОВ "Агрофірма "Постолівська" на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" боргу в сумі 200822,13 грн (сума включає в себе всі грошові кошти, стягнені за рішенням суду у справі №16/3/5022-43/2011, в т.ч. кошти, на які в межах даної справи позивачем нараховуються інфляційні втрати та 3% річних) та від 28.02.2012 про повернення виконавчого документа ТОВ "Корпорація "Агросинтез" на підставі заяви стягувача.

Проте, місцевий господарський суд, приймаючи рішення, не надав оцінки зазначеним документам у справі, оскільки у своєму рішенні не відобразив позицію щодо наданих в матеріали справи документи та документів, які були згадані в позовній заяві, проте на час розгляду справи та прийняття рішення по суті спору були відсутні в матеріалах справи.

Колегія суддів вважає, що надання оцінки зазначеним вище документам має значення для подальшого встановлення обставин справи і наявності підстав для застосування до даних правовідносин положень ст. 514, 543, 554, 625 ЦК України.

Статтею 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, суд не взяв до уваги надану до додаткових пояснень відповідача-2 копію судового рішення у справі № 911/2011/13 Господарського суду Київської області пославшись на неоднаковий суб'єктний склад і предмет спору у згаданій справі та в даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом фактично прийнято до спільного розгляду з іншими матеріалами справи в сукупності ті додаткові докази, які додані відповідачем-2 до його додаткових пояснень.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вище вимог ГПК України не дотримались, не надали оцінки всім матеріалам справи в сукупності, що є наслідком не забезпечення сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області 24.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 у справі №911/4117/14 скасувати.

Справу №911/4117/14 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Скасувати заходи із зупинення виконання рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2014 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 у справі № 911/4117/14.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Постолівська" в доход Державного бюджету України 913 (дев'ятсот тринадцять) грн 50 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР